Як протриматись під час кризів розвитку в дітей 2-3р

Не може для всіх батьків і дітей універсального алгоритму бути, але його елементи можна вже на свій смак індивідуально адаптовувати.

Ну не погоджується людина, ну не хоче їсти - нема проблем - не ламати і не наполягати - а взяти з собою в дорогу.

Навіть в зовсім страшних і неприпустимих бажаннях людини можна зменшити конфронтацію до мінімуму - ну хоче, наприклад, пальчик у вогонь засунути - добре, але з мамою - мама бере синову руку і ви разом помаленьку наближаєтесь до тепла - оп стало гаряче - і дитиночка сама забере ручку. А ще попутно розказати, що гаряче, що вогонь, а що ще буває гаряче, кашка? - і не дали дитині покалічитись і розвиток заодне получився (хоча і без балачок - все одно розвиток буде, як мінімум сенсорний).

Ну і вкрай вже рідко можна і заперечити і заборонити, якщо вже явно небезпека загрожує - навіть не знаю - хайвей в час пік? Як на мене - не кидайте помідорами - навіть з розетками можна дати побавитись - відключив подовжувач від напруги - і тикай собі подовжувачевою вилочкою в того ж подовжувача розеточки - і істерики в дитя нема і від небезпеки вберегли і знову ж  таки - розвиток. А що якщо потім, по аналогії, запхає пальці в розетку з напругою? Для того ви і є відповідальна доросла людина, щоб не залишати дитиночку саму без нагляду. Навіть якщо ви ніколи не дозволятимеме дитиночці навіть наближатись до розеток, а потім ризикнете залишити її саму на якийсь час - де гарантія що малюк не використає саме цю можливість дослідити давно бажАнне? Краще з мамою чи татом в безпеці задовольнити цікавість. А залишати одного в будь якому випадку не варто.

Тобто реально приводів для конфліктів, ягби, мало. Навіть важко сходу придумати. Але якщо вже ви вирішили щось не дозволяти, то треба бути в стані прийняти дитячі сльози обурення і пожаліти людину. Йому ж так хочеться! В нього стільки емоцій в очікуванні порадуватись тому що так хочеться! А тут мама не дозволяє самому стояти на краю пірса без поручнів, а тільки за ручку! Для того ми і є батьками цієї маленької людини щоб допомагати їй справитись зі своїми емоціями, допомагати прийняти те що не можна змінити, допомагати рости. Це як мінімум включає в себе необхідність нам батьками давати раду зі своїми тараканами в першу чергу, зі своїми завищеними очікуваннями від малюка, зі своєю нетерплячістю і роздратуванням, поспішанням, невстиганням і т.п. І получається, що діти наші маленькі і нічого не знаючі, допомагають рости і самовдосконалюватись нам не в меншій мірі ніж ми їм, а заодне ще самою справжньою духовною практикою займатись. От вам і гармонія розвитку.