В нас виробилась традиція на ніч з сином 'розмовляти'.

Кожен вечір (і перед денним сном також) син біжить в ліжко, лягає на своє місце і в солодкому передчутті задоволення кожного разу однаково каже:
- Давай щось поговоримо.

Мама відповідає щось в дусі
- А що би ти хотів обсудити?

Син в задумі блукає очима по стелі
- Ну хотів ми мама осудити и-и-и-и осудити мама хотів би.... як ми... як син и-и-и-и...
І врешті видає на одному диханні:
- Як ми з Кирилком ходили на манданчик!

І мама починає розказувати як одного разу мама і син пішли на кирилковий майданчик. І там син гойдався і лазив по високим високим драбинкам аж мамі страшно було а потім прийшов Кирилко з тьотьою мамою і ми пішли на майданчик біля лісу а по дорозі збирали малинку... і тд і в тому ж дусі.

Закінчився наш фестиваль у філармонії. Останні кілька разів ми вже не ходили - синові вже було забагато і він вперто кожен раз надавав перевагу Антошці. Ще кілька разів перед тим - були до половинки (до перерви). А ще до того, майже не пропускаючи, кожен день по повних півтори години. То мені важливо з точки зору прислухання природних нахилів сина. Шкода що я в музиці нулик повний. Були і джаз, і класика, і молоді, і старші, і скрипки, труби, віолончелі.