Відпочинок з дитиночкою. Щоденник. День четвертий.

Відпочинок з дитиночкою. Щоденник. День третій.

Отакою цяцьою сьогодні бавився Юліанчик.

 

А так, то цілий день падав дощ. Ходили з дідом на Промислову на сусідньому пагорбі. Дитиночка подрімав у слінгу. Прийшли до нас на квартиру і до пізньої ночі чаювали.

Відпочинок з дитиночкою. Щоденник. День другий.

Відпочинок з дитиночкою. Щоденник. День перший.

Сьогодні зранку раненького (тобто ще вночі), я попакувала зібрані речі у сумки, поприбирала на дорожку територію наших рідних стін, закрутила ще кілька банок варення, прийняла душ, погодувала нашого татка і ми рушили в дорогу. Маршрутка Львів-Східниця відправляється з головного вокзалу 7:10. Юліанчик не хотів відпускати нашого тата і голосно хникав, коли він відходив від вікна автобуса. В дорозі син швиденько задрімав і проспав більшу частину часу. Прокинувся вже за Дрогобичем, але ще не у Трускавці. Потім дала збій організаційна частина програми - ми ніяк не могли додзвонитися до діда, щоб він нас зустрів і завів на квартиру. І всю дорогу з Борислава до Східниці прийшлось балансувати між хникаючим Юліанчиком, якому не вдавалось приділити увагу і тим додзвонюванням, а ще якось спробувати зрозуміти, коли ж то нам виходити. Але світ не без добрих людей - одні підказали де виходити, другі винесли сумки, треті були готові покараулити їх поки ми знайдемо діда. Тут то нам і пригодився наш возик, який героїчно взяв на себе весь вантаж, Юліанчик сів у перев'язку і ми помалу посунули по дорозі, добре, що асфальтована, інакше возик би певно вкляк. Біля їдальні дідового санаторію вдалось звязатись з дідом, зустрілись, трохи почекали бабу Дору, поселились.

А ми були були на сели! Гоу!

Вже давно хотілося кудись з'їздити і подихати природою / набратися нових вражень. Не тягнуло нас на Еуропу зрештою як і в Туреччину/Египет/Болгарію, а хотілося простого українського села. З кіньми, козами, коровами, курми, гусьми, півнями, травою, стогами сіна, дерев'ними тинами, рікою, горами, лугами і небом.
Ну і от.

Іти за дитиночкою

Дуже цікавими, актуальними, привабливими і близькими серцю здаються мені ідеї вільної освіти (freeedu.livejournal.com та www.freeedu.ru), де основним направляючим компонентом в освіті і навчанні дитини (ну і людини загалом) вважається її бажання та зацікавленість в чому би то не було. А роль вчителя полягає в тому, щоб вдовольняти і розввати саме це бажання і зацікавленість. Про такий підхід з тонким відчуттям того, куди рветься пізнання дитиночки кажуть - іти за дитиною. Вчитель іде за зацікавленістю людини і допомагає наситити голод пізнання. В ідеалі навчання/пізнання іде абсолютно нерегламентовано, в різний час і з різною інтенсивністю. І так відбувається освіта.

Аж ні як роль вчителя не не має на меті контроль і одноособове право визначати, що людині вчити в якому обсязі і в який час, ну і аж ніяк вчитель не має права оцінювати результати.

Дуже показовим з цьому сенсі є приклад ось такого заняття ispoetov.livejournal.com/5448.html

Послух і заборони

Мені часто говорять що я Юліанчику забагато дозволяю. Дозволяю в кухні шуфляди відкривати і діставати все, що звідти дістається, дозволяю повзати по всій хаті, куди тільки можливо доповзти, дозволяю рухати ножі, голки і ножиці (притримую гострий кінець) і кришталевий посуд.

В наших родичів є одні знайомі, в яких є троє дітей 6,7 і 8 років, і ті діти зовсім зовсім неслухняні, не керовані. Неможливо від них будь чого добитися, мамині слова ігнорують, дім розносять за хвилини і як на них вплинути невідомо. При цьому головним винуватцем ситуації бачать вседозволеність, яка ніби мала місце з самого їх народження. Але от якщо так подумати то тут у послуху проблема а не у вседозволеності. Кажуть треба було більше забороняти. Як на мене логіки мало - який звязок послуху і заборон?

Зрозуміло, що коли дитиночка малесенька, то їй все цікаво. Все все все - і телефон, і кусок дроту, і клавіатура, і каструля, і сумочка. Ну все все все. Це природній етап пізнання - все перелапати руками і хоча б раз облизати. Ну що станеться страшного, якщо ляля порухає телефон? Нічого ж не станеться, а чому тоді забороняти? Ну притримай, якщо дуже боїшся, що дитиночка його кине. Але буде задоволена глибинна дитяча потреба в пізнанні. Так ні - всі довкола радять забирати і не давати. Що викликає немалу фрустрацію в дитяти. Навіть в Біблії сказано, щоб батьки не денервували дітей. А звязку з послухом мені так і не видно. Типу натренувати послух заборонами?

Послух виховується встановленням чітких границь, а не безпідставними заборонами.

Passion

Остання Юліанчикова пристрасть - гойдалки.

Ми спускаємось у двір і дитиночка невпинно тягне маму до сходів вниз, а зійшовши по сходам, дуже чітко виражено хилиться вправо, мовляв "туди, мамо, веди, туди - на майданчик", на майданчику ми впевнено проходимо повз пісочніцю, карусель і гірку - просто до гойдалок, і дуже пощастило, якщо є котрась вільна, в іншому випадку синочок наполегливо шурує під гойдалку простягаючи руці і кажучи "И-и!".

А кататися ми довго можемо - до півтори години неперервно. А може і ще би довще вийшло, якби мама не знімала. А мамі починає вже паморочитись від одного глядіння на Юліанчикове гойдання, ну і реально голод одоліває за цей час.

Або буває ідемо з маршрутки додому, на горизонті видніється майданчик з розмахуючимися гойдалками, ручки миттєво простягаються туди до завітних гойдалок і "И-и!" точно і безпомилково означає - туди.

Ну і от. Купили ми отже підвісну гойдалку і сьогодні примайстрували в баби з дідом в саду. Плече вийшло в 2 рази більшим це точно. Який розмах! Який політ! Дитиночка каталася сьогодні тричі. Тричі по півтори години.

А все довкола зелене-зелене і пташки щебечуть голосно так. Як на мене такий іспіріенс на порядок якісніший, ніж наш місцевий бетонно-дворовий. І взагалі - жити би в якійсь хаті в глухому селі...

Сам

Юліанчик сьогодні сам спустився з ліжка. Підповзає значить до краю вперед головою, розвертається бочком, одну ногу опускає вниз і тик-мик нащупує підлогу, потім стриб другу ножку опускає, оп - і стоїть собі, за ліжко тримаючись. Потім, не довго думаючи, на колінця і поповз до дверей швидко швидко аж попа труситься.
Все - людина все менше і менше потребує мами.

11 місяць

Вага 11.300

За цей місяць Юліанчик почав сміливіше ходити, тримаючись за маму однією ручкою (раніше не хотів так ходити - опускався на коліна і давай повзти).
Ще цього місяця синочок дуже багато спав вдень, я спочатку переживала, що йому сил бракує і він собі так їх нестачу компенсує, але потім зупинилась на більш лояльній версії - то такий розвиток в дитиночки, багато рухається - от багато спить.