Напевно

Нове слово. Вживається всюди-всюди і влучно так превлучно.

Щось син маму питав, а мама щось розгубилась, що відповисти і видала гіпотезу. И вкінці додала,  напевно, я ж не знаю точно.

Все, урок засвоений. Проведено складний морфологичний аналіз слова, визначено частину мови і як вона вживається.

- в машині їде тьотя, напевно, додому до діток, мама
- тато пийде в десятій, напевно, мама
- напевно Євочка спить, мама

Син не любить купатися в морі

Дивимось книжечку. Щука пливе в річці. Син відривається від книжечки, народжується думка, він зосережено дивиться на маму, злегка прихмурюється, і думка починає транслюватись у слова. Повільно повторюючи слова по кілька раз, звертаючись до себе всередину і повертаючись сюди наверх, слово за словом людина викладається в них:

- син, мама, син не йубить тупатися в мо-оі!

І нахмурено похитує головою в різні сторони, ніби підтверджуючи - ні, ні, таки не любить.

І, просвітлівши піднімаючи брівки, все так же невідривно дивлячись на маму:

- тато йубить тупатися в моі

І знов, нахмурено киваючи:

- син не йубить

Оце все життя в тому. Хіба може якась робота 'на дядю' зрівнятись з тим щоб кожен день бути причасною до чуда?

Мама бери лопату, не забудь, мама

Перше довге речення сина. Син всідається в санки. Лопата наша на снігу поруч. Мама бере мотузок санчат і тут син

- Мама бери потапу, не забудь, мама

От і поговорили

Збудував син з кубиків 2 хатки

М: О яка хатка, а хто в ній живе?
С: син
М: а тут хто живе? (показую на другу)
С: мама
М: а тато де живе?
С: нема
М: давай з мамою може?
С: ні з мамою!
М: а з ким же мама буде жити?
С: з дядьою!
М: нашо мамі дядя? В мами є тато.
С: з дядьою мама!
М: а тато тоді з ким буде?
С: з тьотьою
М: нащо татові тьотя, в тата є мама, мама татова тьотя
С: з дядьою мама! Тато з тьотьою.

І сміється задоволений....

Грай гітара, грай!

Пристрасть до музичних інструментив не вщухає. Взяв син гітару ходить по дому бринькає і примовляє:
- Гай гітая гай! О гай гіта-а-а-я...

Мамця

Кличе син маму. Кличе, кличе, а мама щось гуздрається. І тоді син що є духу:
- Ма-ам-ця!
І не вчив же ніхто.

Прогулянки з динозаврами

Юліанчик голясіком підбігає до виходу і озвучує:
- син іде в банк! - бере гаманець і давай запихати босу ножу в чобіток. Надворі вечір, темно, дощ і трошки вище нуля. Мама відлинювала, як могла, але врешті довелось одягнути сина, спакувати йому рюкзак і відкрити двері, втиху надіючись, що далеко син не зайде бо до кнопки ліфта не дотягнеться. А син, не довго думаючи, бере табуретку і суне її до ліфта. Прийшлось мамі кидати свій розгардіяж в домі і сунути з сином і табуреткою в банк. Табуретку правда вдалося після кількох кругів біля дому віднести назад. Але ніякої халяви - нехай без табуретки, але іти в банк всеодно треба.

І такий ентузіазм сина огорнув, що я і не бачила такого. Швидко і діловито Юліанчик протопав до арсену (cупермаркет, 1км) і назад півдороги до банку, повторюючи 'син іде в банк!' і час від часу 'сам!'.

- нащо тобі в банк?
- йоші бати! (гроші брати)

Прийшли в банк. Нарешті мамі збираються всі пазли докупи. Син хоче табуретку підсунути до банкомата, щоб дотягнутись і вставити в нього карточку з гаманця.

Ні, навіть не подумаю

Помало і ненав"язливо з"явились в нашому житті заперечення. Причому людина навіть не дослухує до кінця, що там мама говорить і паралельно впевнено і продовгувато заводить 'ні-і-е'.

або інша простіша форма:
- о які в тебе фіолетові колготки
- не фійоєтові!

- пішли помиєм ручки
- не помиєм!

Дуже треба

або 'дузе теба' каже син коли виникає необхідність вагомого аргументу на користь бажаного у випадку конфлікту інтересів.

Все почалось тоді, коли мама дозволила собі забороняти синові робити певні речі просто тому, що це зараз не дуже мамі зручно (зовсім не принципові речі, які за іншших обставин / місця / часу запросто можна дозволити і навіть заохотити розвинути ідею далі). Мама старається не часто до такого вдаватися, але тим не менше. Але буває, синовий протест на таку невинну заборону просто неспіврозмірний з тими незручностями, які би випали на мамину долю (тобто незручності - незначні) і тоді мама уступає.

І от, все частіше і частіше, останнім і найвагомішим синовим аргументом виступає емоційне і майже з надривом "дуже теба". Людина тонко вловлює, що працює найкраще.

Динаміка розвитку мовлення

Все от напевно зараз настав час коли син базові речі може сказати словами.

Тобто зараз він вже може сказати 'дай апісіну', ще місяці 4 тому брав би за руку вів би до столу з апельсинами показував би ручкою на верх на стіл і казав би 'оце оце!'А ще килька мисяців перед тим замисть 'оце оце!' було би 'и!'.

Тубики.

М: Кубики? Ю: Тубики! М: Ку Ю: Ку М: Би Ю: Би М: Ки Ю: Ки М: Ку-би-ки Ю: Ту-би-ки В моєму дитинстві це був 'масальот' (з рос. самолет).

Мама захворіла і не могла давати сину молочка біля десяти днів. Дивно але особливо сильного плачу чи істерик така ситуація не викликала. Згадував за сісю два дні і то невпевнено якось. А хворенька, ну то хворенька - сумно, але що поробиш. Засипати довше стали. Сам момент лягання в ліжко став тепер для людини неприємний. Але якщо рішуче і швидко (щоб не встигла розігратись трагедія) затягти сина в ліжко, обняти брикаючогося і сварющогося малюка і почати співати або розказувати казочку, то людина тутже обмякає і зосереджено слухає. Доки не засне. Кілька раз прокидався серед ночі і просив хліб чи булочку. Кілька раз просто тата кликав спати. Отак серед ночі починає вовтузитись і спросоння кличе 'тато пати'. Але все минає і труднощі також і ось мама виздоровіла і сьогодні після всіх розказаних казочок і проспіваних пісеньок, коли син лежить і зосереджено дивиться в одну точку мама подумала і каже 'ну що, синочок, може сісю?'. Син явно не чекав такого повороту але поспішив погодитись. І от ми знову разом

За останній місяць син різко подорослішав. Розговорився - повторює все за всіма і демонструє такі логічні послідовності що в нас відбувається справжній розрив шаблону.

Ні ні ні все ні і ні

Зовсім непомітно Юліан перестав все заперечувати. Відпала складова 'ні' нашого комплексного і суміщеного кризу розвитку дво- і трирічок під назвою 'ні і сам'. По віковій психології вони мали іти один за одним з розривом в рік (перший з них 2 рочки); вже не памятаю, що почалось спочатку, але перші пагінці були ще до року.

Не те, щоб ми дуже вже чекали, коли то 'ні' вже закінчиться, можна сказати, що ми вже навіть звикли і зжилися з ним, і впринципі навіть дуже гармонічно і досить лагідно жили (не без моментів всяких звичайно, ну але на загал) і тут на тобі - людина погодилась. А потім знов погодилась. Ні ви не подумайте, що тепер син покірно робить все, що його попросиш - що стосується власної думки і бачення справи, те впевнено і непохитно відстоюється до кінця (зазвичай переможного), але принаймні те, із запропонованого, що не суперечить синовим переконанням, тепер вже не відкидається, а має всі шанси бути прийнятим благим і солодким для мами 'так'.

Отже ще один етапик в синовому дорослішанні позаду.

Взагалі мене не покидає відчуття, що ті страшні для мам кризи зовсім не страшно якось в нас проходять. І якісь загальні думки з цього приводу взяли собі і з'явилися. А може то просто нам з сином таким безпроблемним повезло (чи може йому з нами :) що менш імовірно :)).

Як протриматись під час кризів розвитку в дітей 2-3р

Не може для всіх батьків і дітей універсального алгоритму бути, але його елементи можна вже на свій смак індивідуально адаптовувати.

Ну не погоджується людина, ну не хоче їсти - нема проблем - не ламати і не наполягати - а взяти з собою в дорогу.

Навіть в зовсім страшних і неприпустимих бажаннях людини можна зменшити конфронтацію до мінімуму - ну хоче, наприклад, пальчик у вогонь засунути - добре, але з мамою - мама бере синову руку і ви разом помаленьку наближаєтесь до тепла - оп стало гаряче - і дитиночка сама забере ручку. А ще попутно розказати, що гаряче, що вогонь, а що ще буває гаряче, кашка? - і не дали дитині покалічитись і розвиток заодне получився (хоча і без балачок - все одно розвиток буде, як мінімум сенсорний).

Ну і вкрай вже рідко можна і заперечити і заборонити, якщо вже явно небезпека загрожує - навіть не знаю - хайвей в час пік? Як на мене - не кидайте помідорами - навіть з розетками можна дати побавитись - відключив подовжувач від напруги - і тикай собі подовжувачевою вилочкою в того ж подовжувача розеточки - і істерики в дитя нема і від небезпеки вберегли і знову ж  таки - розвиток. А що якщо потім, по аналогії, запхає пальці в розетку з напругою? Для того ви і є відповідальна доросла людина, щоб не залишати дитиночку саму без нагляду. Навіть якщо ви ніколи не дозволятимеме дитиночці навіть наближатись до розеток, а потім ризикнете залишити її саму на якийсь час - де гарантія що малюк не використає саме цю можливість дослідити давно бажАнне? Краще з мамою чи татом в безпеці задовольнити цікавість. А залишати одного в будь якому випадку не варто.

Тобто реально приводів для конфліктів, ягби, мало. Навіть важко сходу придумати. Але якщо вже ви вирішили щось не дозволяти, то треба бути в стані прийняти дитячі сльози обурення і пожаліти людину. Йому ж так хочеться! В нього стільки емоцій в очікуванні порадуватись тому що так хочеться! А тут мама не дозволяє самому стояти на краю пірса без поручнів, а тільки за ручку! Для того ми і є батьками цієї маленької людини щоб допомагати їй справитись зі своїми емоціями, допомагати прийняти те що не можна змінити, допомагати рости. Це як мінімум включає в себе необхідність нам батьками давати раду зі своїми тараканами в першу чергу, зі своїми завищеними очікуваннями від малюка, зі своєю нетерплячістю і роздратуванням, поспішанням, невстиганням і т.п. І получається, що діти наші маленькі і нічого не знаючі, допомагають рости і самовдосконалюватись нам не в меншій мірі ніж ми їм, а заодне ще самою справжньою духовною практикою займатись. От вам і гармонія розвитку.

За останній місяць син розговорився дуже сильно. Повторює все за всіма, ковтаючи звуки і змінюючи склади. Зворушує і розчулює - такий дорослий наш маленький син.

Всякі прості

• на дай ні так бу (булочка) сік жук ам чай

І поскладніше

• потапа (лопата), одідяйо (одіяло), сіп (в залежності від контексту - стрибати або хліб), уалі (граблі), уожа (ложка), ука (рука), сума (сумка), шапа (шапка), иба (риба),,,,,,

Часто англійська версія слова набагато простіше вимовляється ніж наша, так синові набагато легже сказати 

• fish замість риба, seagull замість чайка, sea замість море, eat замість їсть

 Правильно змінює форму і вживає слова мама тато син коли ідеться про принадлежність

• одягаємось на вулицю, бачить мамині босоніжки - 'мамине', потім гледь татові туфлі - 'татое' і на свої кросівки - 'синое'

Співучий українській народ

Миє значить Юліанова мама посуд и надхненно так виспивує а-ля Ротару 'тече вода-а-а і минають літа-а-а-а'. Син возиться тут же неподалік з м'ясорубкою, щось собі тихенько розмовляючи з нею. І тут мама починає розрізняти, що говорить син. А він і собі виспівує 'чече бода-а-а'. Отакий от співучий українській народ.

Update: з тих пір цей ролик наш незмінний фаворит вже от кілька місяців

Вітаємо!

Іринка! Ми тебе вітаємо з світлим днем вашого весілля. Бажаємо пройти ваш шлях разом в любові, ніжності, підтримці і розумінні.

Ми були на морі

Все, наше висаджування перейшло на якісно новий рівень. Людина просинься на горщик. Вже раніше трошки, з 2 років місяця приюлизно. Навіть посеред гри встає біжить до мами і каже 'пісь'. Тобто нема такого, що забавився, не помітив і промахнувся. А може і сам забігти в туалет, зняти все що треба і чемно все зробити, а потім вилити з горщика в унітаз.

Треба сказати, що ми не зовсім правильно то висаджування робили і мені навіть десь думка закралась, що може людина так ніколи не навчиться чути, що він хоче, але ось все добре.

Ночі в нас сухі вже давно, але з року і 11 місяців син перестав проситись в туалет посередині ночі і вже ідем на горщик зранку. Так що всю ніч спимо не прокидаємось.

Все природньо, плавно і без надривів.

Говорить син

Син помаленьку починає балакати. Довший час в ходу були 'мама', 'баба', 'дідя', 'ам'. Потім непомітно зявились 'дядя', 'яя' (ляля). І от одного прекрасного дня ми коротали час в дорозі і, щоб не скучати, вчились говорити 'тато' і зовсім несподівано Юліанчик взяв і повторив 'тата'! То в районі 2 рочків було.

І потім дуже швидко все пішло.
Головне слово це 'сям'.

'Оце', 'отак', 'кака'.

Дуже складним словом виявилось слово 'тьятя' (тьотя).
Але 'тьотя Таня' - це 'Татань'. І взагалі 'тьотя Леся' і 'тьотя Наталя' теж 'Татань'.

Вчора навчився 'сік' і 'жук'. А ще 'син' в нас є.

А і ще досить давно зявились слова назви частин тіла, які я тут повстидаюсь писати (просто для історії відмічу що вони є).

Ми з сином пережили це. Знов за 40. І знов до тижня часу. Але вроді нічого. Лікар каже, що то були зуби. Цього разу ми вже не збивали і мені здається що воно все легше пройшло. Взагалі добре що сіся ще є - вночі рятувалися. І в супроводі лікаря воно всетаки спокійніше пройшло. Як, всетаки, важливо знати когось компетентного і кому можна хоч трошки більше довіряти.

Хоча зубів то так і не видно.

З'їздили з сином в турне!

По рідним селам нашого татка. Юліанчик вперше побачив бабусь, прабабусь, дідів і прадіда, тьоть і дядь, братиків і сестричок.

3 дні на колесах з дідьою і бабою. І, не зважаючи на 5 годин майже неперервної їзди, перше, що потрібно людині після прибуття - ще посидіти в машині.

На нових місцях син освоювався швидко і без проблем: знаходив мотоцикл чи велосипед і з дідом його обкатували. А якщо дідо мав необережність задовго спілкуватися з родиною, то без зайвих церемоній тут же брався за руку і виводився до машини.

Тут я здається відчула остаточно на скільки важко сина переключити або добитись щоб він почекав і потерпів. Починається вимоглива тирада з ображеними слізьми. І ні коник, ні козочка, ні качечки в калюжці не допомагають - син твердо памятає, що йому потрібно до діда і до машини. А так то золота дитиночка.

Ще були в друзів сім'ї - мама тато і 7 дітей. Юліанчик катався на їх велосипедах і всіх від себе відганяв (щоб часом не забрали), а старші змякшували ситуацію і давали сину всі іграшки. Зразу видно - один в мами син - треба терміново братиків і сестричок.

Діалог

Юліанчик зранку розплющує очка посміхається задоволено потягається.
Мама питає сина:
 - ну що, Зайчик, як ти поспав?
Ю: Отак!
М: А де це ти є?
Ю: Отут!

Все, вже і поговорити з людиною можна.

Сидіти з дитиною або в чому принадність того щоб бути біля малюка 24/7

А щось взагалі може бути прекраснішим, ціннішим / вартіснішим? Бути біля своєї дитиночки і пізнавати її. Прислухатись і приглядатись - хто прийшов до нас в сім'ю. Які в нього схильності, в чому його сила чи слабкість, що його радує і що цікавить / манить. Тобто щоб от насправді побачити - хто ця маленька людиночка.

Навіть поспостерігати, як малюк снідає - як він намагається зачепити капустинку ложечкою, або як розмазує її по столі/стіні, або як струшує на підлогу, а воно не зразу відлипає від ложки. І можна дізнатись просто море всього про людиночку.

І по таких дрібничках, крупинка до крупиночки складається знання, відчуття про людиночку на якомусь дуже глибокому рівні. Взагалі кажучи, і дорослих можна так пізнавати (але вони не такі справжні і можуть за ніс водити).

І це знання відкриває великі можливості.

2 рочки сину

Так скоро пройшли. І так насправді багато всього в нас було за цей час. Життя до сина здається тепер таким тусклим і однобоким, таким небарвистим.

Bже наша ляля зовсім велика.

Вдень з'їздили на озеро, ввечері прийшли наші баби, діди і тьоті. Син показав всім, як він рулить на машині і велосипеді. Але саме головне це те, що був наш дідо. Діда взяли за ручку, вивели із-за столу і ніякі наші трюки по відволіканню уваги сина не врятували діда від його участі. Діда вивели на вулицю до машини і там вони разом робили дзь-зь-зь. (Рулили і бібікали). Юліанчик трошки відвів душу.

Юліанчик сам вийшов сьогодні на 13 поверх. Своїми ножками.  (Це в нас обидва ліфти і вахтерське приміщення обезструмили).

Навіщо годувати довго або чому просто не відлучити

Щоб дати найкраще.

Якби молоко після певного віку було 'порожнє'/непотрібне, то природа потурбувалась би щоб його не стало. Бо в неї у всьому є зміст. Раз молоко є рік чи два, чи три, чи чотири, значить воно приносить користь. І треба годувати. Отак от безапеляційно :)

Тепер, щоб не розгубитись від всяких в-ньому-вже-нічого-нема і привикне-все-життя-буде-смоктати, ось трошки інфо і ще буду дописувати.

Лактоферин
http://www.azbukamama.ru/lactoferrin/

14 Мифов о длительном грудном вскармливании
http://s-meridian.com/parents/breastfeed/14-miths.html

У нас в басейні, щоб не нудно було, пускають музичний типу супровід. Але музичний супровід ще той... в кращих традиціях... Я би напевно якось би перебилась... якби сама... а Юліанчик? Він тільки вчиться говорити і все ловить в моменті, а тут вони зі своїми матюканнями. Ну і що що не розуміє, воно ж там всередині в мозгах буде і ще не знати, яку роль зіграє у формуванні смаків, нахилів і моральності...

Пішли у відділ підтримки - музика приходить з Києва нічим не можемо допомогти, але передамо може щось і зміниться.
Пройшов тиждень. Я типу терпіння проявляю розуміння і лояльність, не все ж так швидко робиться (ага, щоб задізеблити ітем в плейлісті треба тиждень). І от сьогодні в роздягальні нежданно негаданно як влуплять (в них чомусь в роздягальнях і туалетах музика найгучніша). Пішли вже в суппорт присварнулися, не добре сваритись, а що робити? Як все-таки змусити їх надати якісний сервіс, будучи при цьому білою і пухнастою?

Урок плавання для малюка

У нас в басейні для дітей стоять кошики з іграшками. Серед них литі пластмассові звірі. Їх то Юліанчик періодично і намагається потопити. Ні, ви нічого поганого не подумайте - це робиться для того щоб потім героїчно їх врятувати.

Отже пливуть собі звірі на ноєвому ковчегу (пластмассовому підносі) аж раптом звідки не візьмись - буря (тобто Юліанчик) Звірі - буль-буль на дно. Команда рятувальників (в лиці Ю і молодшого помічника - мами) оперативно прибуває на допомогу і починаються ниряльно-рятувальні роботи. Сину вода по плечі і він вже знає, що рукою не дотягнеться так просто до дна. А затримувати повітря, щоб не нахлебкатись води ще не вміє. Тут то і стає у пригоді молодший ниряльно-рятувальний помічник. Керівник рятувальної операції дає команду - 'И-и!', бере помічника за руку і скеровує на дно. Помічник показує, як робити ротик на замочку і носик на замочку і демонстративно-показово ниряє за тваринкою. Потім врятована звіринка передається в руки головному відповідальному для подальшого транспортування на ковчег. Юліанчик 'пливе' до краю басейну (підтримую знизу), ножками льопає вже гарно, ставить тваринку в ковчег і повертаємось рятувати інших звірів.

На нескромну пропозицію нирнути самому рішуче відмовляється.

Отак і бавимося вчимося плавати.

Юліанчик сьогодні з дідом розпиляли дерево. Спочатку пилою дружба-2  важкувато було, а потім електропилою то вже легше пішло. І ще молоточком клинок забивав. Багато нового досвіду. Син взагалі захоплений був. Справжня робота для справжніх чоловіків.

А черешня дуже пам'ятна була.

Що робити коли в дитиночки осипаються зуби

Ми думали-думали і придумали. Колись давно, коли в Юліанчика різались зубки з температурою 40, мені вдалось роздобути контакти одного з найкращих гомеопатів, які на той час практикували в Україні. Тоді нам вже не актуально стало, а зараз, в безвиході з осипаючимися зубами, дай, думаю, позвоню а-нуж щось підкаже. Позвонила, записались на прийом.

Прийшли. Порозпитував про сина, про вагітність, про нашого татка. Наш випадок є ніяким собі не складним і практично зразу нам могли зробили призначення лікування. Виявляється синочок відноситься до типу тих людей, в яких кальцій просто не засвоюється. Тобто їж не їж той сир творог молоко - воно все з нього виходить. Брак кальцію не через те, що його мало надходить, а через те, що організм його не засвоює.

Купили ліки в нашій звичайній гомеопатичній аптеці біля Міцкевича (за смішні, до речі, гроші, 17грн.). Прийняти 4 рази з інтервалом в тиждень і прийти до лікаря показатись.
Три дні назад ввечері дала першу дозу. І значить чекаю змін.

Ввечері наступного дня в Юліанчика почали чесатись зуби. І вже ось 2 дні вони його напливами турбують. Тобто я так розумію, що пішли надіюсь позитивні зрушення. Ура!

Ам сам

Зранку Юліанчик біжить на кухню і, гучно викрикуючи 'ам! а-ма-мам!', заглядає на стіл. Мама дає пити і син іде приводить тата все примовляючи 'а-мам!'. Мама ставить на стіл сніданок і хлопци починають працювати. Татко снідає швидко, а синочок може до 30 хвилин сидіти і вчитися гамати. Ложка кривенько, але все-таки щось та й доносить до ротика. А в мами вільний час аж пів-години. Ну так, потім дитиночку треба помити з голови до п'яток, плюс стіл / крісло / підлога (але зрештою це вже швидко все ми робимо).

Веселі каруселі

Юліанчик катався сьогодні на оглядовому колесі в парку культури. Сидів сам, трошки порозглядався і далі зосередився на кабінці, в якій ми піднімались. Все пробував порулити рулем який повертає крісла. Всетаки взяла на руки. А кабінки відкриті, треба сидіти тихенько і не дихати - від пропасті вниз відділяє всього навсього ланцюжок. Юліанчик до того ланцюжка як прилине, ніби ні в чому не бувало, а мені серце в п'ятки. Нема страху в людини. Прижала сина до себе і так вже спустились.

Атракціон №2 - міні гірки і поїздочок по ним значить вгору-вниз. О то страху було! Я заперлась ногами щоб не вилетіти з того паровозика , руки то зайняті - руками прижимаю до себе сина, а на ньому навіть і ланцюжка нема (до наручних пасажирів ланцюжок не дістає). Сину явно не до душі прийшлось то все, мотав головою - ні мовляв, не то. А зупинити то, як зупиниш? Їхали і заговорювала сина - ще трошки і все закінчиться.

М-дя. А з мого дитинства спогади зовсім інші.

Зато прогулянка до карусель шикарна була. Ми знайшли гніздечко з синичатами і дивились, як мама-синичка їх годувала. І багато ножками син вже ходить. І дуже прості речі стільки цікавості і радості викликають. Наприклад знайти патичок і попахкати ним по землі. Або розламати по навпіл і тепер в обох руках по палочці. Або іти збирати камінці. А потім кидати їх бабах. І краще не просто на землю, а в калюжку/озеро. Або видертися на лавку і позаглядати за її спинку. От якось нам такі заняття краще ідуть а-ніж штучні якісь рукотворні...

Новий возик

Я раптом зрозуміла, що їздити нам возиком ще не менше року а то і двох. Носити продукти в сумці чи рюкзаку з дитиночкою на руках моя спина не захоче. Так що дозріли ми з синочком, поїхали і взяли ще одного возика. З великими кулками. Тепер сина не трусить на тротуарі викладеному плиткою, а мама може іти рівно і думати про щось більш продуктивне ніж, кудою об'їхати черговий капєц на дорозі. Ну і от. А по сходах витягати його важко. Не дивлячись на великі колеса.

А наш старенький возик продаємо. Купуйте люди! В хорошому стані. Заїде в довільно вузькі двері, легко вивозити по сходам не зважаючи на малі колеса (при підйомі/спуску головне щоб легким був а зовсім не колеса), вага всього 5 кг. Оптимальний, щоб гуляти неподалік біля дому, з'їздити в магазин чи на дитячий майданчик. Головне в ліс з ним не ломитись...

А зубики псуються

В сина осипався зубик. Старчить тепер такий штурпачок неотесаний. Передній двійка верхній. В очі не кидається, але ж він буде і далі псутися. А не дай Бог пульпіт. І то після того, як я чемно 3 останні місяці їм пігулки кальцію (взагалі собі уявляєте, так? я? і їм пігулки? до чого вже я розстроєна була і яку безвихідь почувала, що згодилась навіть на пігулки, як останнє, що би могло допомогти врятувати сину зуби). Так що до одного місця ті пігулки, як виявилось, підійшли би з більшим успіхом.

Нема

Юліанчик з'їв всі вишеньки з компоту і розчаровано каже - 'мамА'. До чого мама до компоту? А потім стало ясно: 'мамА' означає 'нема'. Що цікаво, наголошує слово правильно, і по кількості складів теж спіападає, а от замість першого 'ма' сказати 'не' не виходить ще. Більше того окреме слово 'на' (яке дуже часто віддає в сторону 'не') в словниковому запасі в нас присутнє. А от доліпити його, як частинку до чогось іншого, щоб вийшло нове те, що треба ще не виходить. А може 'не' в слові 'нема' зовсім не асоціюється з тим 'не' яке виходить коли казати 'на'? Як цікаво розвивається мовлення.

Як одягнути дитиночку. На! На на на!

Коли мама і син збираються їхати до баби то, ще одягаючи сина мама дає йому гроші за проїзд примовляючи:
- Зараз зайдемо в автобус і Юліанчик піде до дяді за рулем і дасть йому гроші. Щоб дядя гарно рулив і завіз нас до баби. Юліанчик скаже дяді - 'На, дядя! на на на, дядя, гарненько рули!

Синочок завмирає, стискає папірець в руці, очима великими дивиться на маму, час від часу вигукуючи:
- на на на!

Мама конфірмить
- та, скажем - на, дядя, на! гарненько рули, -

і т.д. головне не переставати розповідати, як Юліанчик буде оплачувати проїзд.

Таким чином виходить одягнути синочка, не бігаючи за ним по всій хаті з купою дитячих речей і запобігти розкиданню всього, що попаде під маленьку ручку під час того вдягання і відповідно не треба буде ще після одягання влаштовувати прибирання.

Ми з Юліанчиком майже весь квітень прохворіли. По колу кілька раз - то син то мама. І таким чином пропустили весну. І ось після зими виходимо на вулицю, а там - літо. Причому жарке літо. Вже ось кілька днів (27 в тіні по цельсію), листя величезне і зеленюще. А Юліанчик по звичці показує на балкон і багатозначно дує губками (мовляв - холодно там)

Розвиваюча гра

З трьох ідентичних на вигляд непрозорих закритих баночок Юліанчик вибирає саме ту, в якій знаходяться мамині пігулки, залишаючи поза увагою дві інші (порожню і наповнену пластмассовими фішками).

В якийсь момент син сам спонтанно здогадався потрусити кожну з баночок і вже на основі того, як вони звучать, вибрати ту, що йому потрібна (без будь якого обучування чи підштовхуванню з ношого боку).

Куди піти з малюком

В зоопарк!

Отак от і ми не знали, що у нашім файнім місті таке є. Добре, друзі підказали. А то пропустили би багато вражень. Принаймні мама би пропустила то точно. А дитиночка була заінтригована дещо іншим аспектом дійства - лопатами, відрами і тачками, що гармонійно вписувались у загальний пейзаж бюджетної пострадянської організації, існуючої на напівдобровільних засадах. Але в таких умовах тим більше цінним є все те, що вони роблять.

Куди піти з малюком

В етно-парк і Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай». А ще краще коли туди вас ведуть друзі зі своїм трішки старшим малюком.

Кінець слінгування

Нажаль.

Як би мені початково не хотілося нам возика, але об'єктивно з нього є таки своя користь. З ним ми їздимо за всякими тяжестями (за продуктами) і на майданчик (туди ножками, назад в возі). З сумом згадую ті часи, коли ми носилися в слінгах, зараз не носимось взагалі. Хіба що наш тато зрідка несе у слінгу де возик і машина не проїде, а нести довго треба. Але спина кажись перестає боліти. Вона вже багато разів переставала боліти, але я на радостях починала знов носити сина на руках і вона знов починала боліти з новою силою. І прийшлось вирішити остаточно - все ми себе любимо і тяжке не носимо.

Розговорчеги

Юліанчик не дуже поспішає розмовляти, в арсеналі лише необхідні для виживання 'мама' і 'ам'. Хоча назвати сина мовчазним теж не можна. Практично уся активна діяльність дитиночки супроводжується різного роду 'дигуди-гуди', 'гагиль-гагиль', 'дуда' і багатозначним 'дя!' Останніми днями пробує повторювати слова за нами. Так на 'бак' каже 'ба' і на 'брак' також каже 'ба', кілька раз повторить, а потім сором'язливо хилить голівку на бік і хитро усміхається.

Юліанчик і майданчик

З першим теплом ми почали з сином обхід дитячих майданчиків. Осінню ще дитиночка замаленька була для них, він ще навіть добре не ходив тоді. А зараз, думала я, якраз добре буде  побігати, втомитись, свіже повітря і все таке, ну і взагалі корисно малюкам чимпобільше рухатись.

Про плавання для малюків

Особое внимание хочется обратить на то, как воздействуют водные занятия на детей с родовой травмой, в том числе с синдромом ДЦП, а также на недоношенных младенцев и ослабленных в родах и/или в неонатальном периоде. Для таких детей очень важно как можно больше находиться в воде.

Про плавання для малюків

От починаю виписувати про теорію плавання, те що умні книги пишуть. Може потім варто буде то окремо винести бо ніби досить опосередковано пов'язано з головним героєм блогу.

Як нагодувати дитиночку

Юліанчик добре їсть. Але - всидіти спокійно на стільчику або на колінах під час їжі йому ну дуже складно. В результаті дитиночка зїдає 3 ложки чого би то не було і біжить бавитись. Тому було  придумано і вдало протестовано новий метод годівлі сина - під час його зайнять.

Розпорядок дня дитиночки (і мами) в 1.8 малюка

Ми от все намагаємось впорядкуваті будні. Все-таки коли є розпорядок дня то жити стає легше - не потрібно кожен раз думати над тим, що за чим робити. В нас станом на от рік і вісім сам по собі склався такий розклад.

Будемо плавати

Наш тато записав нас у басейн ура!  Сьогодні були перший раз. Юліанчик збуджено бігав від маленького басейнику до великого, показував пальчиком і радісно вигукував 'И-и!' У воду ще майже не заходив.

Син точно і безпомилково натискає esc клавішу на клавіатурі.

Треба трошки попаяти...

Ні ні ні, все - ні і сам

От воно що! Є наше нове вміння! Таки то була криза розвитку. Зараз став вроді чуть менш вимогливий (хоча не дуже).

Тада-а-а-ам: Юліанчик крутить головою в знак незгоди. І то в тему так, в попад. Мотає голівкою на все все все, на ам, на лялю погойдаєм, на пора в туалет, на шкарпеточки одягнем, на дай цьом - на все все все. І впирається якщо упрошувати.

Ідемо по вулиці, Юліанчик іде сам. Підходимо до сходів. Син поближче до перил наміривається спустити ножку на сходинку. А слизько ж! А комбінезон великий, сину незручно і неповоротко. Простягаю йому руку, щоб допомогти. Юліанчик у відповіть ніби дає свою ручку, але в останній момент різко забирає, хитро усміхається і мотає головою. Ні, я сам, значить. Ну добре сам, сам, мама не рухає, сам. Пробує сам, щось страшно, не дуже получається. Даю руку знов, знов ні сам. Ок. Стою страхую. Буває, врешті на котрийсь раз все-таки бере руку і ми гарно спускаємось. А буває що ні. Ну що робити, тоді значить сам.

«Сила быть родителем»

Дуже цінні тексти.
Читала довший час так, не виписуючи, а тепер бац і все - не можу не запейстити.

Помогаем детям расти

Три функции мозга
В области психо-эмоционального регулирования наш мозг выполняет три основных функции:

- заботится о сохранении контакта и близости (привязанность);
- развивается, созревает, взрослеет;
- защищает нас от невыносимой уязвимости.

Эти функции очень тесно взаимосвязаны.

Психологическое взросление — это роскошь, которую мозг может себе позволить только будучи насыщен надёжной привязанностью. Если привязанность ненадёжна, приносит слишком много боли, стыда, разделения, то мозг включает защиту от уязвимости. Происходит либо онемение чувств, когда человек не ощущает болезненных эмоций («ну и что», «мне всё равно», «какая разница»); либо происходит эмоциональная слепота, когда человек не видит потенциально опасных, болезненных ситуаций, теряет ощущение опасности.

19 місяців

Вага ледь ледь дотягує до 12 кг. І того за останніх 7 місяців син навіть пів кілограма не набрав. Але вродіби то нормально, так що ніби не переживаю. Ходить багато і впевнено вже. Починає бігати. Дома досить непосидючий, а серед людей чуть спокійніший. Так що все нормально.

Чекаєм на новий виток розвитку

Якась в нас не дуже полоса світла зараз. Розбили зубчик, нагноєння якесь незрозуміле, і ще до того всього обморозили щічки. Юліанчик, як реакція на то все, став вимогливий і ні секундочки не терплячий. А може то кризка така розвитку (як то воно буває, перед появою нових вмінь)?  Тепер реакція на невдачі - це миттево високотональний плач і сльози (для порівняння: раніше коли не виходило вилізти на табуретку і я не мала як допомогти, то син жваво переключався на щось інше). Ну і от. Обнімаю і стараюсь приділяти максимум уваги. Тоді ніби спокійніший стає. Але в домі настає капієтс повний та і їсти нема що...

А де Юліанчик?

Перші говорульки

Ой прийшла до нас зима

снігу намела...

Застиглий погляд

Юліанчик страшенно любить татковий ноутбук. І як би мені не хотілось відкласти знайомство з ним - не получиться - татко весь час з ним - і син так хоче. І як я не намагалась відгородити сина від діяльності завмерлого погляду - не вийшло, татко познаходив пісеньки і, виправдовуючи свої дії розвитком дитини, підсадив на них сина. Тепер дитиночка згадує про ноутбук, мчиь до нього, пах-пах долонькою по клавіатурі і з вимогливим 'И-и!' (переклад: давай вже тато включай пісеньки... та скоріше вже!) озирається на татка і потім знову на екран. Підходить тато, дитиночка завмирає в радісному очікуванні і... потім завмирає взагалі... нерухомо дивлячись в екран...

Ляля для хлопчика

Кілька тижнів тому перепала Юліанчикові лялька. Пупсик-немовлятко. Які ж у сина емоці бурні були, навіть не сподівалась! Тепер Юліанчик гойдається на гойдалці і лялю тримає на ручках (хай ляля також погойдається). Лягаємо спатки і лялю вкладаємо. Дуже цікаво, ляля одразу закриває очка і спить. Юліанчик ще разок другий колупне лялі очко, 'и-и...' - робить висновок син і йде до мами також лягати спатоньки.

І раз тут пішла така тема, то з*явилась у нас ще одна ляля :). Тепер Юліанчик гойдається з обома, кожною ручкою обіймаючи по лялі. Ото буде у внуків класний татко!

Цікаво відмітити, що з ведмедиком так чомусь не спрацьовувало (хоча ведмедик класний, великий, м*яхенький і руки / ноги у нього можуть різні жести робити).

Існує думка, що не треба боятись давати хлопчикові ляльку, бо от виростають потім дяді стають татами і не знають, що то з дитинкою робити, як наслідок відгороджуються від турбот про дитятко, мотивуючи, що то виключно жіноча справа (а я, мовляв, суровий мусчина, моє діло сім*ю забезпечити). Аналогічно кажуть не боятись дівчаткам машинки давати і дозволяти по деревам лазити...

От пригадалось. Десь в Юліанчиковий рік і пару міс. сходила я до лікарки значить, цей, по жіночій частині. І вона мені сказала те, чого я не зовсім від неї сподівалась. Ні, ну я знала, що вона хороша, але все-таки вона людина системи, як не крути...

Сину сьогодні півтора.

Ріст 78, вага 11.7 (щось не дуже ми тяжкієм останніх пів року, але вроді то нормально).

Чим нагодувати малюка

Насправді малюк їсть все, що і ми дорослі. Нічого ми окремо не готуємо не варимо і не паримо. А так, стараємось самі екологічними речами харчуватись, і малюк з нами їсть те саме.

Висаджування

Перший Юліанчиковий місяць Ми його не висаджували. І що вам сказати - то був капетс! Гори мокрих шмат і калюжки всюди де син хоч трошки лежав, клійонки і непромакайки по всьому дому.

А потім одного пекрасного дня, син пойорзав ножками і я взяла його на ручки та й потримала над  тазом. І дитиночка раз - і починає робити свою частину справи. О! І тут я прозріла! Дітки насправді кажуть нам коли вони хочуть в туалет. І не 2-3 роки, коли їх починають привчати до горщика, а одразу - з народження! Я це ніби знала, в книжках читала, але взяло та й дійшло - тільки зараз! І все - з тих пір мої мокрі гори перетворились в 2-3 шматинки і в сутки (бувало не вгадувала або на кухні була і пропустила). Халява!

Ключ від серця

"Не вішайте... значить"