Син починає видавати спонтанні творчі рішення, яких його ніхто попередньо не навчав.

Розвели в спальні гармидер, до сну так і не встигли прибрати. Син лежить в ліжку, мама сидить на краю дивану і в сумній задумі запитує

- і як же це сховатись від оцього бардаку?

Cин натягує ковдру на голову і каже

- отак

Дійсно - все просто :)

Синова тяга до руйнування і розкидання якось раптом змінилась на творення. Раніше мама будувала вежу з кубуків син чекав коли мама закінчить (з різною мірою витримки) і - бабах клас - вежа розлетілась. З мозаїки мама викладала машинку, син брав і висипав її дощиком і це була головна втіха.
Зараз син будує вежу сам і терпляче викладає з мозаїки 'робота'. Хоч ніхто ніби не керував що робити (а ля 'ти будуй а не розкидай', ну може раз від баби проскакувало).

Ми з Юліаном і з подругами були сьогодні у філармонії. А там! Справжні скрипки віолончелі і контрабаси. І все грає. І вовчик і лис і мавпочка і її дітки і всі співали танцювали. Син сидів навіть не рухався всі 40 хвилин. Треба буде повторити раз так добре пішло.