З'їздили з сином в турне!

По рідним селам нашого татка. Юліанчик вперше побачив бабусь, прабабусь, дідів і прадіда, тьоть і дядь, братиків і сестричок.

3 дні на колесах з дідьою і бабою. І, не зважаючи на 5 годин майже неперервної їзди, перше, що потрібно людині після прибуття - ще посидіти в машині.

На нових місцях син освоювався швидко і без проблем: знаходив мотоцикл чи велосипед і з дідом його обкатували. А якщо дідо мав необережність задовго спілкуватися з родиною, то без зайвих церемоній тут же брався за руку і виводився до машини.

Тут я здається відчула остаточно на скільки важко сина переключити або добитись щоб він почекав і потерпів. Починається вимоглива тирада з ображеними слізьми. І ні коник, ні козочка, ні качечки в калюжці не допомагають - син твердо памятає, що йому потрібно до діда і до машини. А так то золота дитиночка.

Ще були в друзів сім'ї - мама тато і 7 дітей. Юліанчик катався на їх велосипедах і всіх від себе відганяв (щоб часом не забрали), а старші змякшували ситуацію і давали сину всі іграшки. Зразу видно - один в мами син - треба терміново братиків і сестричок.

Діалог

Юліанчик зранку розплющує очка посміхається задоволено потягається.
Мама питає сина:
 - ну що, Зайчик, як ти поспав?
Ю: Отак!
М: А де це ти є?
Ю: Отут!

Все, вже і поговорити з людиною можна.

Сидіти з дитиною або в чому принадність того щоб бути біля малюка 24/7

А щось взагалі може бути прекраснішим, ціннішим / вартіснішим? Бути біля своєї дитиночки і пізнавати її. Прислухатись і приглядатись - хто прийшов до нас в сім'ю. Які в нього схильності, в чому його сила чи слабкість, що його радує і що цікавить / манить. Тобто щоб от насправді побачити - хто ця маленька людиночка.

Навіть поспостерігати, як малюк снідає - як він намагається зачепити капустинку ложечкою, або як розмазує її по столі/стіні, або як струшує на підлогу, а воно не зразу відлипає від ложки. І можна дізнатись просто море всього про людиночку.

І по таких дрібничках, крупинка до крупиночки складається знання, відчуття про людиночку на якомусь дуже глибокому рівні. Взагалі кажучи, і дорослих можна так пізнавати (але вони не такі справжні і можуть за ніс водити).

І це знання відкриває великі можливості.

2 рочки сину

Так скоро пройшли. І так насправді багато всього в нас було за цей час. Життя до сина здається тепер таким тусклим і однобоким, таким небарвистим.

Bже наша ляля зовсім велика.

Вдень з'їздили на озеро, ввечері прийшли наші баби, діди і тьоті. Син показав всім, як він рулить на машині і велосипеді. Але саме головне це те, що був наш дідо. Діда взяли за ручку, вивели із-за столу і ніякі наші трюки по відволіканню уваги сина не врятували діда від його участі. Діда вивели на вулицю до машини і там вони разом робили дзь-зь-зь. (Рулили і бібікали). Юліанчик трошки відвів душу.

Юліанчик сам вийшов сьогодні на 13 поверх. Своїми ножками.  (Це в нас обидва ліфти і вахтерське приміщення обезструмили).