У нас в басейні, щоб не нудно було, пускають музичний типу супровід. Але музичний супровід ще той... в кращих традиціях... Я би напевно якось би перебилась... якби сама... а Юліанчик? Він тільки вчиться говорити і все ловить в моменті, а тут вони зі своїми матюканнями. Ну і що що не розуміє, воно ж там всередині в мозгах буде і ще не знати, яку роль зіграє у формуванні смаків, нахилів і моральності...

Пішли у відділ підтримки - музика приходить з Києва нічим не можемо допомогти, але передамо може щось і зміниться.
Пройшов тиждень. Я типу терпіння проявляю розуміння і лояльність, не все ж так швидко робиться (ага, щоб задізеблити ітем в плейлісті треба тиждень). І от сьогодні в роздягальні нежданно негаданно як влуплять (в них чомусь в роздягальнях і туалетах музика найгучніша). Пішли вже в суппорт присварнулися, не добре сваритись, а що робити? Як все-таки змусити їх надати якісний сервіс, будучи при цьому білою і пухнастою?

Урок плавання для малюка

У нас в басейні для дітей стоять кошики з іграшками. Серед них литі пластмассові звірі. Їх то Юліанчик періодично і намагається потопити. Ні, ви нічого поганого не подумайте - це робиться для того щоб потім героїчно їх врятувати.

Отже пливуть собі звірі на ноєвому ковчегу (пластмассовому підносі) аж раптом звідки не візьмись - буря (тобто Юліанчик) Звірі - буль-буль на дно. Команда рятувальників (в лиці Ю і молодшого помічника - мами) оперативно прибуває на допомогу і починаються ниряльно-рятувальні роботи. Сину вода по плечі і він вже знає, що рукою не дотягнеться так просто до дна. А затримувати повітря, щоб не нахлебкатись води ще не вміє. Тут то і стає у пригоді молодший ниряльно-рятувальний помічник. Керівник рятувальної операції дає команду - 'И-и!', бере помічника за руку і скеровує на дно. Помічник показує, як робити ротик на замочку і носик на замочку і демонстративно-показово ниряє за тваринкою. Потім врятована звіринка передається в руки головному відповідальному для подальшого транспортування на ковчег. Юліанчик 'пливе' до краю басейну (підтримую знизу), ножками льопає вже гарно, ставить тваринку в ковчег і повертаємось рятувати інших звірів.

На нескромну пропозицію нирнути самому рішуче відмовляється.

Отак і бавимося вчимося плавати.

Юліанчик сьогодні з дідом розпиляли дерево. Спочатку пилою дружба-2  важкувато було, а потім електропилою то вже легше пішло. І ще молоточком клинок забивав. Багато нового досвіду. Син взагалі захоплений був. Справжня робота для справжніх чоловіків.

А черешня дуже пам'ятна була.

Що робити коли в дитиночки осипаються зуби

Ми думали-думали і придумали. Колись давно, коли в Юліанчика різались зубки з температурою 40, мені вдалось роздобути контакти одного з найкращих гомеопатів, які на той час практикували в Україні. Тоді нам вже не актуально стало, а зараз, в безвиході з осипаючимися зубами, дай, думаю, позвоню а-нуж щось підкаже. Позвонила, записались на прийом.

Прийшли. Порозпитував про сина, про вагітність, про нашого татка. Наш випадок є ніяким собі не складним і практично зразу нам могли зробили призначення лікування. Виявляється синочок відноситься до типу тих людей, в яких кальцій просто не засвоюється. Тобто їж не їж той сир творог молоко - воно все з нього виходить. Брак кальцію не через те, що його мало надходить, а через те, що організм його не засвоює.

Купили ліки в нашій звичайній гомеопатичній аптеці біля Міцкевича (за смішні, до речі, гроші, 17грн.). Прийняти 4 рази з інтервалом в тиждень і прийти до лікаря показатись.
Три дні назад ввечері дала першу дозу. І значить чекаю змін.

Ввечері наступного дня в Юліанчика почали чесатись зуби. І вже ось 2 дні вони його напливами турбують. Тобто я так розумію, що пішли надіюсь позитивні зрушення. Ура!

Ам сам

Зранку Юліанчик біжить на кухню і, гучно викрикуючи 'ам! а-ма-мам!', заглядає на стіл. Мама дає пити і син іде приводить тата все примовляючи 'а-мам!'. Мама ставить на стіл сніданок і хлопци починають працювати. Татко снідає швидко, а синочок може до 30 хвилин сидіти і вчитися гамати. Ложка кривенько, але все-таки щось та й доносить до ротика. А в мами вільний час аж пів-години. Ну так, потім дитиночку треба помити з голови до п'яток, плюс стіл / крісло / підлога (але зрештою це вже швидко все ми робимо).

Веселі каруселі

Юліанчик катався сьогодні на оглядовому колесі в парку культури. Сидів сам, трошки порозглядався і далі зосередився на кабінці, в якій ми піднімались. Все пробував порулити рулем який повертає крісла. Всетаки взяла на руки. А кабінки відкриті, треба сидіти тихенько і не дихати - від пропасті вниз відділяє всього навсього ланцюжок. Юліанчик до того ланцюжка як прилине, ніби ні в чому не бувало, а мені серце в п'ятки. Нема страху в людини. Прижала сина до себе і так вже спустились.

Атракціон №2 - міні гірки і поїздочок по ним значить вгору-вниз. О то страху було! Я заперлась ногами щоб не вилетіти з того паровозика , руки то зайняті - руками прижимаю до себе сина, а на ньому навіть і ланцюжка нема (до наручних пасажирів ланцюжок не дістає). Сину явно не до душі прийшлось то все, мотав головою - ні мовляв, не то. А зупинити то, як зупиниш? Їхали і заговорювала сина - ще трошки і все закінчиться.

М-дя. А з мого дитинства спогади зовсім інші.

Зато прогулянка до карусель шикарна була. Ми знайшли гніздечко з синичатами і дивились, як мама-синичка їх годувала. І багато ножками син вже ходить. І дуже прості речі стільки цікавості і радості викликають. Наприклад знайти патичок і попахкати ним по землі. Або розламати по навпіл і тепер в обох руках по палочці. Або іти збирати камінці. А потім кидати їх бабах. І краще не просто на землю, а в калюжку/озеро. Або видертися на лавку і позаглядати за її спинку. От якось нам такі заняття краще ідуть а-ніж штучні якісь рукотворні...

Новий возик

Я раптом зрозуміла, що їздити нам возиком ще не менше року а то і двох. Носити продукти в сумці чи рюкзаку з дитиночкою на руках моя спина не захоче. Так що дозріли ми з синочком, поїхали і взяли ще одного возика. З великими кулками. Тепер сина не трусить на тротуарі викладеному плиткою, а мама може іти рівно і думати про щось більш продуктивне ніж, кудою об'їхати черговий капєц на дорозі. Ну і от. А по сходах витягати його важко. Не дивлячись на великі колеса.

А наш старенький возик продаємо. Купуйте люди! В хорошому стані. Заїде в довільно вузькі двері, легко вивозити по сходам не зважаючи на малі колеса (при підйомі/спуску головне щоб легким був а зовсім не колеса), вага всього 5 кг. Оптимальний, щоб гуляти неподалік біля дому, з'їздити в магазин чи на дитячий майданчик. Головне в ліс з ним не ломитись...

А зубики псуються

В сина осипався зубик. Старчить тепер такий штурпачок неотесаний. Передній двійка верхній. В очі не кидається, але ж він буде і далі псутися. А не дай Бог пульпіт. І то після того, як я чемно 3 останні місяці їм пігулки кальцію (взагалі собі уявляєте, так? я? і їм пігулки? до чого вже я розстроєна була і яку безвихідь почувала, що згодилась навіть на пігулки, як останнє, що би могло допомогти врятувати сину зуби). Так що до одного місця ті пігулки, як виявилось, підійшли би з більшим успіхом.

Нема

Юліанчик з'їв всі вишеньки з компоту і розчаровано каже - 'мамА'. До чого мама до компоту? А потім стало ясно: 'мамА' означає 'нема'. Що цікаво, наголошує слово правильно, і по кількості складів теж спіападає, а от замість першого 'ма' сказати 'не' не виходить ще. Більше того окреме слово 'на' (яке дуже часто віддає в сторону 'не') в словниковому запасі в нас присутнє. А от доліпити його, як частинку до чогось іншого, щоб вийшло нове те, що треба ще не виходить. А може 'не' в слові 'нема' зовсім не асоціюється з тим 'не' яке виходить коли казати 'на'? Як цікаво розвивається мовлення.

Як одягнути дитиночку. На! На на на!

Коли мама і син збираються їхати до баби то, ще одягаючи сина мама дає йому гроші за проїзд примовляючи:
- Зараз зайдемо в автобус і Юліанчик піде до дяді за рулем і дасть йому гроші. Щоб дядя гарно рулив і завіз нас до баби. Юліанчик скаже дяді - 'На, дядя! на на на, дядя, гарненько рули!

Синочок завмирає, стискає папірець в руці, очима великими дивиться на маму, час від часу вигукуючи:
- на на на!

Мама конфірмить
- та, скажем - на, дядя, на! гарненько рули, -

і т.д. головне не переставати розповідати, як Юліанчик буде оплачувати проїзд.

Таким чином виходить одягнути синочка, не бігаючи за ним по всій хаті з купою дитячих речей і запобігти розкиданню всього, що попаде під маленьку ручку під час того вдягання і відповідно не треба буде ще після одягання влаштовувати прибирання.

Ми з Юліанчиком майже весь квітень прохворіли. По колу кілька раз - то син то мама. І таким чином пропустили весну. І ось після зими виходимо на вулицю, а там - літо. Причому жарке літо. Вже ось кілька днів (27 в тіні по цельсію), листя величезне і зеленюще. А Юліанчик по звичці показує на балкон і багатозначно дує губками (мовляв - холодно там)