Юліан полюбляє приложитися до кортопельки. Сирої. Особливо коли мама готує обід і вже на всю хату запахи, а ще не готово. Тоді син біжить на кухню і 'дай мені мама сию тотопу!' і ще може 'сию моуку' попросити. 'сию тотопу і сию моуку, та! та! дай мама!'
І часник любить. 'І з хлібиком і маслечком дай мама часничку!'
субота, 16 березня 2013 р.
субота, 9 березня 2013 р.
субота, 2 березня 2013 р.
Ще про розвиток, сон і грудне вигодовування після двох
Син і надалі засинає з плачем. Мені би дуже хотілось, щоб він рано лягав і рано вставав, а сам по собі його режим зсувається до пізніх вкладувань і пізнього прокидання. Вчора я не забирала його в ліжко в 21 як звично, а залишила з нашим татком і в 22:30 він, правда з таткової подачі, прийшов до мене сам, забрався на своє місце і мирно заснув. Правда прокинувся в 8 ранку не дуже пізно як для нас. І що би то значило...
В обід теж тільки заїкаюсь що от давай відпочинемо силки наберемось і тоді... все, далі не слухає, зразу хникає і терміново треба надвір погуляти чи на кухню іти їсти чи помалювати... І будь мудрим. Сьогодні після таких хникань заснув за 5 хв з сісьою.
А годувати поміж тим не дуже то вже і приємно. Не так нестерпно як місяці 2-3 назад (ми тоді на кілька хвилин в тиждень прикладались, так що годуванням то можна було назвати досить умовно), зараз досить все-таки зносно.
Я кожен раз проникаюсь тим, як моє янголя зразу притихає біля грудей, прижметься / притулиться / обіймає тебе всіма ногами і руками і величезними очима вдивляється прямо мені в душу. То проймає і не на жарт.
Так, що будемо вертатись до ГВ однозначно. Крім того зайвий спосіб заспокоїти людину, в арсеналі засобів завжди знадобиться.
До речі. До сьогодні я ці речі не звязувала. Син ніколи не був агресивний. А недавно почалось. Якщо вже майже добудована пірамідка візьме і впаде під останнім кубиком то вона потім гнівно розноситься вщент і розкопується ногами по всій кімнаті. Або ще що не виходить, практично зразу розстройство і махання руками. Впринципі то напевно необхідний етап розвитку - гнів і способи з ним спавляння. І десь я може рада, що то тільки аж зараз в нас почалось (а не раніше як в декотрих буває і в рік навіть).
А сьогодні син вперше мене вдарив. По руці. Він хотів уваги, ходив питався щосекунди, щось просив йому поставити, побудувати, насіння полущити, я мінімум щось йому робила, що він хотів, але восновному просила почекати. І от він знервувався і вдарив рукою. На моє 'маму ми не б'єм' почав стіл бити і підлогу. Ну я зрозуміла - в першу чергу на другий раз так довго не фруструвати дитиночку.
На разі на синові спалахи злості я ніяк не реагую (якщо то не биття людини, але так тільки раз було сьогодні і все). Знаю, що не можна того подавляти. Воно якщо вже виникло в нього в середині, то має обов'язково вихотити. Не заганяти то всередину і не подавляти. Щоб ніяких внутрішніх негераздів не нажити. А те що воно в такій руйнівній формі виходить наразі хай так буде. Він же ще маленький. Підросте буде правильніше проживати гнів / злість / фрустрацію / агресію. А я за цей час надіюсь придумаю, як йому полегшити участь. Причому саме проживати, а не подавляти. Для мене до речі це питання відкрите і актуальне (прожити, а не подавити) так, що ми з сином разом розвиваємось.
І можливо ще сказується брак уваги. Ось вже може біля двох тижнів раптом людина почала сама подовгу бавитись, а я почала встигати просто нереально багато всього. На скільки чистіше стало в домі. Я балуюю нас з мужем варениками майже щовечора! Ні, ще не наїлись. А людина прокидається і катає машинки до обіду з перервами на поїсти / попити.
З другого боку є і не дуже позитивний наслідок з цього всього - ми менше часу проводимо разом. Я менше дивлюсь сину в очі. Менше гладжу і обіймаю. Інколи син може розстроїтись і прибігти, щоб мама пожаліла. Син завжди біжить щоб жаліла мама, навіть якщо бавився з татком в другому кінці хати. При цьому, то може зовсім щось неболюче незначне статися, а на руках може хникати довго довго. Зовсім зовсім недавно це почалось. Раніше досить швидко заспокоювався і біг далі по своїх справаx (ще міг підтвердити, що, все, мама, вже легшенько, пускай). А зараз майже без сліз і схлипувань (або зовсім трошки на початку), просто вкючає звук 'и-хи-и-и' і так по кругу. Часом щось собі забудеться, про щось подумає і перестає хникати, поковиряється в носику, а потім знов згадає і далі 'и-хи-и-и'. Так ніби - ось він, привід щоб мама погладила / пожаліла - і хоч давно нічо не болить - ти мама обнімай і гладь. І ще я зрозуміла (ну не зрозуміла, а вичитала і мені то стало близько), що дуже важливо мовчати і не відволікати сина від його похникувань. Ну в крайньому разі можна зрідка щось сказонути. Але ні в якому разі не переключати на щось інше і заговорювати зуби тільки щоб він перестав. Просто обняти на руках і тихенько з ним посидіти. Можна злегка покачуючись. І коли він сам виюркне з рук і сам захоче чимось займатись, тільки тоді можна вже взаємодіяти. Все, його внутрішня потреба задоволена, можна рухатись далі. Правда можна поставити питання - що це за потреба - просто уваги, чи фізичної ласки, чи потреба похникати (навіть якщо просто так) і бути при цьому прийнятим і почутим (а не переключеним, ніби ця потреба зовім не має значення).
З іншого боку, якщо все-таки в той час, який ми проводимо разом, попробувати сина обійняти, то він відсуне мою руку, мовляв заважаєш ти мама, ще буває скаже 'не юхай мама' ніби зніяковіло або і просто без видимих емоцій.
Знов накатала цілу купу, а висновки які?
А висновки такі
- знов почати засинати з груддю
- більше уваги синові
- відслідковувати динаміку спалахів злості і подовгого похникування
В обід теж тільки заїкаюсь що от давай відпочинемо силки наберемось і тоді... все, далі не слухає, зразу хникає і терміново треба надвір погуляти чи на кухню іти їсти чи помалювати... І будь мудрим. Сьогодні після таких хникань заснув за 5 хв з сісьою.
А годувати поміж тим не дуже то вже і приємно. Не так нестерпно як місяці 2-3 назад (ми тоді на кілька хвилин в тиждень прикладались, так що годуванням то можна було назвати досить умовно), зараз досить все-таки зносно.
Я кожен раз проникаюсь тим, як моє янголя зразу притихає біля грудей, прижметься / притулиться / обіймає тебе всіма ногами і руками і величезними очима вдивляється прямо мені в душу. То проймає і не на жарт.
Так, що будемо вертатись до ГВ однозначно. Крім того зайвий спосіб заспокоїти людину, в арсеналі засобів завжди знадобиться.
До речі. До сьогодні я ці речі не звязувала. Син ніколи не був агресивний. А недавно почалось. Якщо вже майже добудована пірамідка візьме і впаде під останнім кубиком то вона потім гнівно розноситься вщент і розкопується ногами по всій кімнаті. Або ще що не виходить, практично зразу розстройство і махання руками. Впринципі то напевно необхідний етап розвитку - гнів і способи з ним спавляння. І десь я може рада, що то тільки аж зараз в нас почалось (а не раніше як в декотрих буває і в рік навіть).
А сьогодні син вперше мене вдарив. По руці. Він хотів уваги, ходив питався щосекунди, щось просив йому поставити, побудувати, насіння полущити, я мінімум щось йому робила, що він хотів, але восновному просила почекати. І от він знервувався і вдарив рукою. На моє 'маму ми не б'єм' почав стіл бити і підлогу. Ну я зрозуміла - в першу чергу на другий раз так довго не фруструвати дитиночку.
На разі на синові спалахи злості я ніяк не реагую (якщо то не биття людини, але так тільки раз було сьогодні і все). Знаю, що не можна того подавляти. Воно якщо вже виникло в нього в середині, то має обов'язково вихотити. Не заганяти то всередину і не подавляти. Щоб ніяких внутрішніх негераздів не нажити. А те що воно в такій руйнівній формі виходить наразі хай так буде. Він же ще маленький. Підросте буде правильніше проживати гнів / злість / фрустрацію / агресію. А я за цей час надіюсь придумаю, як йому полегшити участь. Причому саме проживати, а не подавляти. Для мене до речі це питання відкрите і актуальне (прожити, а не подавити) так, що ми з сином разом розвиваємось.
І можливо ще сказується брак уваги. Ось вже може біля двох тижнів раптом людина почала сама подовгу бавитись, а я почала встигати просто нереально багато всього. На скільки чистіше стало в домі. Я балуюю нас з мужем варениками майже щовечора! Ні, ще не наїлись. А людина прокидається і катає машинки до обіду з перервами на поїсти / попити.
З другого боку є і не дуже позитивний наслідок з цього всього - ми менше часу проводимо разом. Я менше дивлюсь сину в очі. Менше гладжу і обіймаю. Інколи син може розстроїтись і прибігти, щоб мама пожаліла. Син завжди біжить щоб жаліла мама, навіть якщо бавився з татком в другому кінці хати. При цьому, то може зовсім щось неболюче незначне статися, а на руках може хникати довго довго. Зовсім зовсім недавно це почалось. Раніше досить швидко заспокоювався і біг далі по своїх справаx (ще міг підтвердити, що, все, мама, вже легшенько, пускай). А зараз майже без сліз і схлипувань (або зовсім трошки на початку), просто вкючає звук 'и-хи-и-и' і так по кругу. Часом щось собі забудеться, про щось подумає і перестає хникати, поковиряється в носику, а потім знов згадає і далі 'и-хи-и-и'. Так ніби - ось він, привід щоб мама погладила / пожаліла - і хоч давно нічо не болить - ти мама обнімай і гладь. І ще я зрозуміла (ну не зрозуміла, а вичитала і мені то стало близько), що дуже важливо мовчати і не відволікати сина від його похникувань. Ну в крайньому разі можна зрідка щось сказонути. Але ні в якому разі не переключати на щось інше і заговорювати зуби тільки щоб він перестав. Просто обняти на руках і тихенько з ним посидіти. Можна злегка покачуючись. І коли він сам виюркне з рук і сам захоче чимось займатись, тільки тоді можна вже взаємодіяти. Все, його внутрішня потреба задоволена, можна рухатись далі. Правда можна поставити питання - що це за потреба - просто уваги, чи фізичної ласки, чи потреба похникати (навіть якщо просто так) і бути при цьому прийнятим і почутим (а не переключеним, ніби ця потреба зовім не має значення).
З іншого боку, якщо все-таки в той час, який ми проводимо разом, попробувати сина обійняти, то він відсуне мою руку, мовляв заважаєш ти мама, ще буває скаже 'не юхай мама' ніби зніяковіло або і просто без видимих емоцій.
Знов накатала цілу купу, а висновки які?
А висновки такі
- знов почати засинати з груддю
- більше уваги синові
- відслідковувати динаміку спалахів злості і подовгого похникування
Кроткі зведення новин і плани
От і закінчився наш річний абонемент в басейн. Все було класно, але тепер буде ще краще. Син привик до води, ми не займались і не вчились плавати просто у вільний формі собі бавилися. Тепер можна би було знайти інший басейн для дітей і ходити туди раз в тиждень для різноманітності. Щодня, як виявилось, трошки забагато.
Раз на тиждень-два ходимо бавитись до подруги з хлопчиком на рік старшим (і ще маленька сестричка в них є). Юліанчика не дуже зараз цікавить ні сам хлопчик ні його сестричка, вся увага в основному зосереджена на його іграшках.
Попри це наразі до нового року як мінімум нікуди не планую водити ні на які заняття. Все самі все дома. Знов згадаємо, що таке дитячі майданчики. За цей рік ми забули, що це таке. Наразі боїмось грипів і тому всіх соціальних контактів уникаєм. Наразі Бог милував і після осіннього двомісячного смаркання після моря ми більше не хворіли. А там весною літом потепліє і будем більше на природі бувати.
Більше організуватись (самій в першу чергу) з англійською, щоб з сином було, про що поговорити. Вчимося ми неакадемічно і навіть не у формі гри і з мого боку ніякого напруження з приводу підготовки дидактичного матеріалу немає що добре бо час не займає. Але якщо все-таки мені трошки піднапружитись то думаю краще буде і для мене і для сина.
Говорить людина вже зовсім добре. Реченнями такими довговатими навіть вже. Хоча буває, і то наразі досить часто, що зупиняється на початку якогось слова і тягне одну букву ніби не може слова підібрати. В такі моменти мама уважно дивиться сину в очі і помалу киває ніби даючи посил 'так так, я майже зрозумла, що ти маєш на увазі' і то серйозно і не перебиваючи повністю зберігаючи мовчання. Врешті син підбирає недостаючий пазл і далі одним махом випалює залишок речення.
Задумали наліпити собі овочів і може ще чого
Раз на тиждень-два ходимо бавитись до подруги з хлопчиком на рік старшим (і ще маленька сестричка в них є). Юліанчика не дуже зараз цікавить ні сам хлопчик ні його сестричка, вся увага в основному зосереджена на його іграшках.
Попри це наразі до нового року як мінімум нікуди не планую водити ні на які заняття. Все самі все дома. Знов згадаємо, що таке дитячі майданчики. За цей рік ми забули, що це таке. Наразі боїмось грипів і тому всіх соціальних контактів уникаєм. Наразі Бог милував і після осіннього двомісячного смаркання після моря ми більше не хворіли. А там весною літом потепліє і будем більше на природі бувати.
Більше організуватись (самій в першу чергу) з англійською, щоб з сином було, про що поговорити. Вчимося ми неакадемічно і навіть не у формі гри і з мого боку ніякого напруження з приводу підготовки дидактичного матеріалу немає що добре бо час не займає. Але якщо все-таки мені трошки піднапружитись то думаю краще буде і для мене і для сина.
Говорить людина вже зовсім добре. Реченнями такими довговатими навіть вже. Хоча буває, і то наразі досить часто, що зупиняється на початку якогось слова і тягне одну букву ніби не може слова підібрати. В такі моменти мама уважно дивиться сину в очі і помалу киває ніби даючи посил 'так так, я майже зрозумла, що ти маєш на увазі' і то серйозно і не перебиваючи повністю зберігаючи мовчання. Врешті син підбирає недостаючий пазл і далі одним махом випалює залишок речення.
Задумали наліпити собі овочів і може ще чого
Підписатися на:
Коментарі (Atom)