Синова тяга до руйнування і розкидання якось раптом змінилась на творення. Раніше мама будувала вежу з кубуків син чекав коли мама закінчить (з різною мірою витримки) і - бабах клас - вежа розлетілась. З мозаїки мама викладала машинку, син брав і висипав її дощиком і це була головна втіха.
Зараз син будує вежу сам і терпляче викладає з мозаїки 'робота'. Хоч ніхто ніби не керував що робити (а ля 'ти будуй а не розкидай', ну може раз від баби проскакувало).