Зовсім непомітно Юліан перестав все заперечувати. Відпала складова 'ні' нашого комплексного і суміщеного кризу розвитку дво- і трирічок під назвою 'ні і сам'. По віковій психології вони мали іти один за одним з розривом в рік (перший з них 2 рочки); вже не памятаю, що почалось спочатку, але перші пагінці були ще до року.
Не те, щоб ми дуже вже чекали, коли то 'ні' вже закінчиться, можна сказати, що ми вже навіть звикли і зжилися з ним, і впринципі навіть дуже гармонічно і досить лагідно жили (не без моментів всяких звичайно, ну але на загал) і тут на тобі - людина погодилась. А потім знов погодилась. Ні ви не подумайте, що тепер син покірно робить все, що його попросиш - що стосується власної думки і бачення справи, те впевнено і непохитно відстоюється до кінця (зазвичай переможного), але принаймні те, із запропонованого, що не суперечить синовим переконанням, тепер вже не відкидається, а має всі шанси бути прийнятим благим і солодким для мами 'так'.
Отже ще один етапик в синовому дорослішанні позаду.
Взагалі мене не покидає відчуття, що ті страшні для мам кризи зовсім не страшно якось в нас проходять. І якісь загальні думки з цього приводу взяли собі і з'явилися. А може то просто нам з сином таким безпроблемним повезло (чи може йому з нами :) що менш імовірно :)).
Немає коментарів:
Дописати коментар
...І що Ви про це все думаєте?..