Мені часто говорять що я Юліанчику забагато дозволяю. Дозволяю в кухні шуфляди відкривати і діставати все, що звідти дістається, дозволяю повзати по всій хаті, куди тільки можливо доповзти, дозволяю рухати ножі, голки і ножиці (притримую гострий кінець) і кришталевий посуд.
В наших родичів є одні знайомі, в яких є троє дітей 6,7 і 8 років, і ті діти зовсім зовсім неслухняні, не керовані. Неможливо від них будь чого добитися, мамині слова ігнорують, дім розносять за хвилини і як на них вплинути невідомо. При цьому головним винуватцем ситуації бачать вседозволеність, яка ніби мала місце з самого їх народження. Але от якщо так подумати то тут у послуху проблема а не у вседозволеності. Кажуть треба було більше забороняти. Як на мене логіки мало - який звязок послуху і заборон?
Зрозуміло, що коли дитиночка малесенька, то їй все цікаво. Все все все - і телефон, і кусок дроту, і клавіатура, і каструля, і сумочка. Ну все все все. Це природній етап пізнання - все перелапати руками і хоча б раз облизати. Ну що станеться страшного, якщо ляля порухає телефон? Нічого ж не станеться, а чому тоді забороняти? Ну притримай, якщо дуже боїшся, що дитиночка його кине. Але буде задоволена глибинна дитяча потреба в пізнанні. Так ні - всі довкола радять забирати і не давати. Що викликає немалу фрустрацію в дитяти. Навіть в Біблії сказано, щоб батьки не денервували дітей. А звязку з послухом мені так і не видно. Типу натренувати послух заборонами?
Послух виховується встановленням чітких границь, а не безпідставними заборонами.
Немає коментарів:
Дописати коментар
...І що Ви про це все думаєте?..