Експеримент тривав з 3.03 по 16.03 (йо-о-ой, навіть не 2 тижні) і закінчився повним фіаско.
Практично до останнього дня я вірила, що можливо пристосуватись / організувати побут / роботу і взагалі життя так, щоб все заплановане вийшло. В той же час розумію, що існує безліч варіантів систем, в яких немає розвязку. Але чомусь здавалось, що це не той випадок.
Була тьотя Галя, яка варила нам їсти. Був дідо, який прибирав хату і бавився з сином. За мною залишалося одне - годувати Юліанчика і все. Коли діда не було приїздила баба або тьотя. Що ще ми не продумали? А і робота була дома. Ну і от. Але син постійно хникав. І я, сидячи за компом, постійно дьоргалась його втішати, а не втішати не виходило, бо тоді сама сиділа зжата, як пружина (готова в любий момент бахнути) - не зосередитись толком, одне смикання. Ну і от.
Уроки і висновки: впринципі наслідок того всього позитивний - всередині переств гристи хробачок щодо "а може можна було би працювати? це ж так цікаво... та й технології так швидко змінюються... а що ж буде потім після такої великої паузи?..." - просто сокійно приймаю, що не можна працювати, не зараз. Я там де маю бути і роблю те що і повинна робити, а думки про роботу більше не відволікають мене від радості спілкування з сином. Та й от.
Немає коментарів:
Дописати коментар
...І що Ви про це все думаєте?..