Мама взяла Юліана, посадила у слінг (май) на спину, вийшла у двір і схвильовано підняла його, обережно ступила на педаль, зосереджено (щоб не втратити рівновагу) перекинула ногу і бадьоро крутнула на зустріч вітрам.
За 2 роки стільки води сплило, стільки всього помінялось у житті, а оці велосипедні відчуття незмінно ті самі. Різні паралелі нашого життя біжать з різною швидкістю, а ті, що залишаються постійними, володіють чудовою властивістю переносити крізь час, і тоді володієш своїм минулим і живеш його знову у всій повноті того минулого досвіду - з пам*яттю про тодішні події, з тамтешнім відношенням, сприйняттям і очікуванням, будучи вже тут, будучи іншою. І це по своєму прекрасно.
Це Юліанчикова перша маленька велопрогулянка - ми зустріли діда з роботи. І пафосно: А скільки просторів відкрито перед нами!
Немає коментарів:
Дописати коментар
...І що Ви про це все думаєте?..