Цього року весна забарилась. Прийшла аж на початку квітня легким потепліннямб, а 20 квітня закінчилась і почалось літо. Це коротка зарисовка, фон подій.

Ми з сином перестали боятися хороб і холоду і стали вибиратись на природу до баби і діда. Їздимо сюди з ночовками на 2-3 дні і потім вертаємось додому до нашого татка щось підготуємо їсти і знов на природу. І на стільки велика різниця в житті на землі і в квартирі навіть важко окресліти. Взагалі все по іншому. Тут в саду син собі ходить, сам собі бавиться в піску або поливає з бабою або з дідом дирочку просверлить чи зі мною в травинках покулупається чи з сусідськими дітьми 'порозмовляє'. А той один день в квартирі, коли я щось готую, такий для нього скучний - він не знає до чого взятися, починає нити, просити татковий телефон сідає з ним згорблений на дивані і може залипати так на години. Дуже штучне середовище.І виходить що мама має кинути всі справи і йти з дитиною на майданчик. Теж досить штучно. А з садом випустила і син бігає собі, і розвіток набагато кращий, як мені здається і свої справи поробити можна. Треба думати як зиму наступну прожити, бо цю ми в 4 стінах провели, а все наростаюча цікавість і активність сина не знаю як в 4 стини запхати, а штучно кудісь ходити 'розвиватися' душа не лежить. Подумати про зайняття для дому (типу за зиму змайструвати щось з дощечок і тп). І ще подумати як вдосконалити наше харчування тут і таткове дома поки нас нема, бо з тими переїздами сюди туди я менше готую.

Ще з зовнішнього - вже десь біля місяця ми з Юліанчиком їздимо велосипедом (нарешті роздобули велокрісло). Синові подобається і мені фізична активність. Возики коляски зібрали і поховали. Наскільки ми тепер мобільні, як зручно і як швидко віришуються там якісь питання кудісь зїздіти і щось привезти, раніше день відилити і покласті на такі речі треба було і потім я змучена  вже нічого до кінця дня не зробиш, а зараз зїзділи покатались і корисну справу зробилі і ще купа сил і часу перед нами.