Сьогодні нікуди не ходили. Збирались переїздити до ще однієї сімї на кілька днів. А Юліан вже звик до діток, не хотів так їхати. І мова їм не перпшкода. Одне по польськи лепече друге йому по українськи втирає всі нормально розуміються.

На Алісу менший Кшись весь час казав 'яка маленька дзідзя' і всі її тискали і носили. Я вже так звикла то того дзідзя, що вже мені Аліса ніби і не мою дитину кличуть.

Потім ще всі разом поїхали в парк е-е...згадаю назву напишу.

Посиділи над озерцем. Діти востаннє надурілись, на біговеликах покатались. Ще одна дівчина зі Львова з сином прийшла (Настя і Косма, то я собі щоб не забути) ще одна сім'я теж з хлопчиком.

Потім ми попрощались і пішли. Є все-таки недолік в такому гостюванні - приходить час пора прощатись.

Добрались на нове місце трохи пізновато в 8 вечора. Юліан кинувся до іграшок. Ні їсти ні пити ні спати він не хоче - не чіпайте людину він бавиться. На Войтека не дуже реагує, ну і Войтек не особливо на Юліана також. Кожен собі своїм займається. А дзідзюшки-манюшки зразу одне до одної попідповзали давай агукати, ручками з радості талапати, одне на одну вилазити. Нам постелили і всі пішли спати аЮліан ще добавлювався. Зрештою вибрав собі на ніч іграшку і теж прийшов до нас.