І мандрівники рушили в путь

Валіза розміру ручної клажі, наш маленький домашній возик і рюкзак для гаманця, документів, Алісиних промокашок і води. І рюкзачечок з пару іграшок в дорогу. Алісу замотала в слінг.

Виїхали в 8 до кордону приватним сервісом трансферу Львів Чорновола - Медика.

В 9:30 приїхали до кордону.

На українській митниці пропустили поперед черги, але всеодно прийшлось довго чекати коли зроблять всі перевірки документів. Довго - це хвилин з 15 :-) . Дуже сильно випитували за татка - чому самі, а де він зараз, а де він був коли дозвіл виробляли, на скільки їдете до кого їдете, потім прикордонник зловила Юліана і його те саме питала, попри те все ще звонила кудись разів сім, повідомляючи дату народження нашого татка і що дуже маленькі дітки і тому подібне. Івесь час вдивлялась в дозвіл на вивіз дітей. О. Ну відпустила врешті.

На польській митниці просто подивились чи наша валізка часом не горілкою з цигарками набита і відпустили з Богом.

Тут же автобус в Перемишль стоїть чекає, великий з низьким заїздом для нашого возико, з польським водієм і українськими пасажирами. Він їм по польськи кричить а вони йому на нашій рідній відгукуються :-)

 Через 20 хв вийшли в Перемишлі і помаленьку посунули на вокзал. Хвилинок 10 іти нашим з Юліаном ходом. 

Ага значить - як сама з двома дітьми і сумками - валіза у возику зверху,  рюкзак у возику в багажнику знизу, рюкзачечок у возику ззаду на ручці висить, возик однією рукою, Юліана другою, Аліса замотана в слінг.

Ще інша комбінація теж пряцює непогано - Алісу в возик, валізу везу одною рукою, Юліан тримається за ручку валізи, возик другою рукою. І порхаєм собі  легко.

На вокзалі купили квиток в Жешув. Діти до 4 роки мають безкоштовні квитки. В мене пільговий по Карті Поляка - 6 з копійками злотих. В автобусі попередньому пільга моя не діяла, а діти до 4 безкоштовно теж.

Поїзд через годинку в 11:30

Прикупили гронко Юліанової їжі, розмотали Алісу у возик - і години нема. На пероні стояв такий моднячий європейський поїзд, подібний на експреси з мультиків. Ми не знали як то в нього заходити навіть. В середині люди сидять вже, а двері зачинені. Відправка через 5 хвилин. А двері зачинені. Ну і що я маю думати. А там виявляється біля дверей кнопочка. Її нажимаєш - двері відчиняються, заходиш собі, двері зачиняються. В середині як в літаку якомусь все вилизане, поблискує, крісла мякі, розетка під кожною парою крісел, електронне табло де висвічує поточну станцію, яка наступна, коли і де будемо, і тихо нічого не брязькає і не талапає, в вухо не дує, туалет взагалі вартий окремого опису. І чисто.

Я то все чого описую - такі дрібниці незначні, якісь кнопки розетки туалети - воно дрібниці але з ними так зручно і вони такі прості що просто дивуєшся, чого в нас так не може бути. Ну почуваю себе трохи.... е-е... як з лісу вийшла - не знає як в поїзд зайти.

 Ну нічо, люди тут добрі, все покажуть і розкажуть, торби занесуть, возика притримають, мені навіть одна жіночка з перону в довідкову вокзалу бігала. І то різні не тільки поляки, якісь російські спорцмени нас по сходах вивезли. І кожен хто проходить повз мене стоячу випадково біля сходів пропонує допомогу.

Трошки менше 2 годин їхали в Жешув, комфортно зайняли собі 4 крісла (по одному пільговому квитку :-) ). Поки пороздивлялись все так і приїхали. Юліан правда вже під кінець почав голосно співати і зачіпати сусідів на попередніх кріслах.

З Жешува на Варшавський поїзд пересіли. Часовий проміжок між поїздами був - увага - 1 хвилина. Хвилина. Одна. 

По розкладі в інтернеті мало бути 24 хвилини. Я на них розраховувала, щоб квиток купити і щось поїсти. Одна. А наступні поїзди всі з пересадками і їдуть по 10 годин, то ми тоді б аж опівночі приїхали. Але встигли.

Провідник Жешівського поїзду швидко завів нас у Варшавський поїзд. Він відправлявся з того ж перону з іншого боку. І сходи вже були накриті тою такою кришкою. Але наш провідник щось там сказав тамтешньому провіднику і нас швидко запхали в той поїзд. А квитки ми вже всередині взяли.

Людей не багало було, ми одні розташувались у восьмимісному купе, і їхали там одні майже до кінця. 

Діточки трошки приморились.

.

5.5 годин пройшло не так вже й довго. 2 з них діточки спали я придрімувала. Решту 3 в Юліана пішло на розглядання поїзда, у вікно трошки дивився, потім в коридорі відкидним кріслом грався. Поїли. Аліса повзала по диванах вперед назад, ставала на колінках тримаючись за опору, робила ножкою 'зю'.

18:40 вийшли на Варшавському вокзалі. Перейшли на приміський і - так ще один поїзд :-) 

20 хвилин і ми в передмісті, Soleyowek. 

Все на сьогодні поїздів досить.

Тут за нами і прийшли наші гостинні приятелі.  Забрали нас додому і нагодували. Тихий спаль

ний зелений райончик з будиночками особнячками.

Дітки 6 рочків і 3, хлопаки. Бавились з ними до ночі, Юліан в свому репертуарі - кинувся бавитись іграшками, навіть їсти не хотів, Аліса серед них там повзала. Мама займається культурологією Балканів, викладає у університеті. Тато теж якоюсь культурою займався, водив свої екскурсійні групи е-е... кудись..