З першим літнім потеплінням ми з Ю почали їздити на фазенду (до батьків).

Там на природі добре Юліанчику буде спатки і дихати, думала собі я.

Але насправді засинати на вулиці у возику син аж ніяк не взлюбив. Найкраще засинати вдома на ліжку, гамаючи сісю, закинувши нозю мамі на живіт а руцю чимподалі до маминої шиї.
А от вчитись ходити і гуляти - це дійсно найкраще місце - заради того туди варто їздити щодня, витрачаючи на дорогу до години часу.
До початку спеки, дорогу син переносить нормально, а як стає нецікаво, то ми вчимося хлопати в долоньки чи робимо тупу-тупу нозями в мами на колінах. У вікно дивитись не цікаво. Найцікавіше дивитися на незнайомих тьоть і дядь, які з нами  в дорозі балакають. А в спеку дуже важко їхати - син починає плакати і практично неможливо його відволікти.
О. А в баби в нас курочки, собачка, киця, по травичці можна безпечно босячком ходити. Я вже не говорю про різноманіття палок, дошок, дротів, шиферів, бочок з водою щоб хлюпатися і таке інше.
Наразі найбільшою популярністю користуються курочки (поміж них Ю біля 1.5 год може круги намотувати, звичайно з мамою, яка тримає за руки і веде куди син потягне).
Після курочок ідуть різного роду палки (забиті у землю біля квіток, наприклад) - Юліанчик стоїть сам тримаючись за кілок обома (або одніїю) руками, розглядається довкола, пацяє руцями і тупає нозями, намагаючись іти в сторону.
Але оснаннім хітом сезону, який всупереч всім очікуванням переплюнув навіть курочок, стала бочка наповнена водою нагрітою сонцем - Юліанчик тримається за її бортик однією рукою, а іншою лупцює по воді (бочка ростом сину по шию).